Лекції №7-8

Лекції №7-8

Види масової комунікації. Типи комунікаторів

План

1.                  Види масової комунікації

a)                  Масмедійні комунікації.

b)                 Рекламна комунікація.

c)                  ПР-комунікації.

d)                 Пропагандистська комунікація.

e)                  Агітаційна комунікація.

2. Типи комунікаторів

a)                  Поняття про професійних і непрофесійних комунікаторів.

b)                 Фактори, що впливають на механізм породження висловлювання

Види масової комунікації розрізняють на основі використання форм масового спілкування у певних сферах для виконання визначених суспільством або професійним комуні кантом завдань.

1.     Масмедійні комунікації

 Масове спілкування, у середовищі якого функціонує масовоінформаційна індустрія, що пов’язана з використанням ЗК (преси, телебачення, радіо, інтернет-видання)  і передбачає виконання суспільно важливих завдань, спрямованих на забезпечення суспільства інформацією,— модифікується у масмедійні комунікації, до яких належать телевізійні, радіо-, пресові та електронні комунікації. Використовуючи масову комунікацію як середовище і підкорюючись його вимогам, у той же час працівники мас-медіа охоплюють тільки певні форми спілкування, шукають оптимальні для виконання своїх завдань засоби й способи. Так, сучасна журналістика категорично відкидає маніпулятивну форму масової комунікації, робить спроби демократизувати суб'єктно-об'єктну форму, надає перевагу розповідній і намагається працювати якісно у форматі новин.

Особливістю масмедійних комунікацій є низький рівень комунікаційної інтенції (відсутність спеціальної уваги професійних комунікантів до цілей масового спілкування). Перевага віддається інформаційній інтенції, тобто виробничо-інформаційному цілепокладанню. Саме з цієї точки зору зрозумілими стають формулювання мети спілкування, яке дають журналісти: інформувати громадськість, дати потрібну інформацію і т. п. замість сформувати громадську думку, переконати громадян, підвищити рівень культури людей і т. п. Інформувати — є інтенцією, виробничим завданням працівників інформаційної індустрії. Комунікаційна ж інтенція комуніканта мала б передбачати певну реакцію співрозмовника й у випадку її відсутності насторожувати журналістів щодо якості їхньої інформаційної продукції. Таким чином, питання ефективності масмедійних продуктів не є настільки актуальним для журналістів, як, наприклад, для рекламістів, фахівців зі зв'язків з громадськістю.

Отже, масмедійні комунікації відрізняються від інших видів масової комунікації тим, що для представників мас-медіа виготовлення інформаційних продуктів розглядається як основна мета й завдання. Інші ж представники масової комунікації розглядають інформаційні продукти переважно як засоби досягнення комунікаційних цілей чи виконання комунікаційних завдань. Для журналіста підготовка випуску новин є метою, для піарника, наприклад, новини є вже засобом створення позитивного іміджу його організації в сві­домості громадян.

2. Рекламна комунікація.

Масова комунікація є середовищем для рекламної діяльності. Особливістю працівників сфери реклами, на відміну від працівників мас-медіа, є чітка визначеність щодо цілей рекламних кампаній — забезпечити коло потенційних покупців рекламованого товару чи користувачів рекламованої послуги.

Основна мета рекламної комунікації – переконання потенційного споживача в необхідності для нього продукту, що рекламується, спонукання до його придбання. При цьому розв’язуються три завдання реклами:

– атрактивна – привернути увагу потенційних споживачів до фірми або її товарів і послуг

– довірливо-іміджева – викликати позитивне ставлення до фірми або її товарів;

– аргументаційно-гарантійна – довести, навести переконливі аргументи й гарантії на користь вибору споживачем саме цих товарів і послуг.

Рекламна комунікації складається з декількох етапів:

1.     Ініціювання рекламної комунікації.

2.     Кодування рекламної інформації – створення рекламного повідомлення.

3.     Створення рекламного продукту (рекламного модуля для розміщення в друкованих ЗМІ, зовнішньої реклами).

4.     Вибір каналу передачі рекламного повідомлення – рекламоносія (ЗМІ).

5.     Доставка рекламної інформації цільовій аудиторії.

3. РR -комунікації.

Паблік рилейшинз (РR, зв'язки з громадськістю) є видом суспільної діяльності, пов'язаної з формуванням потрібної громадської думки стосовно певної організації чи особи. Масова комунікація є основним середовищем, в якому функціонують інститути РК., адже вони покликані впливати на громадськість насамперед через канали комунікації та за допомогою ЗМК.

Особливістю РR-комунікацій,— а до них належать комунікації для створення іміджу організацій, осіб, створення брендів, формування або підтримання громадської думки про організації чи особи,— є принципове зосередження фахівців зі зв'язків з громадськістю на комунікаційній інтенції. Увесь інтерес фахівців лежить у площині прогнозованих реакцій громади, які за будь-яку ціну необхідно викликати, аби досягти поставленої мети: створити певну думку про когось чи щось; зацікавити когось чимось тощо. РR-комунікації через те є класичним представником масового спілкування. Технологізується не тільки процес виготовлення інформаційного продукту, як те маємо у масмедійних комунікаціях, а ввесь процес спілкування — від формування задуму до його реалізації й отримання потрібної реакції від комуніката. Інформаційне виробництво для піарників є важливим, але проміжним технологічним етапом чи процесом у цілісному "виробництві" впливу на людей.

Громадські зв'язки, або РR, є технікою комунікації, яка сприяє взаєморозумінню й доброзичливості між особою, організацією та суспільством у цілому завдяки розповсюдженню роз'яснювального матеріалу, обміну інформацією та оцінюванню відповідної реакції громадськості.

PR-технології

РR-технології, або технології для встановлення зв'язків із громадськістю, включають у себе елементи усіх видів масової комунікації, необхідні для досягнення як стратегічних, тактичних, так і технічних цілей спілкування з громадою з метою формування потрібної громадської думки стосовно певної організації чи особи. Це можуть бути інформаційні кампанії, спеціальна подача новин через ЗМІ, особлива реклама і т. д. Через те й існують різні спеціалізації діяльності у сфері РR: менеджер РR., спічрайтер (хто пише промови, виступи), іміджмейкер, прес-секретар, менеджер новин, переговорник, рекламіст, фахівець зі слухів, кризовий менеджер тощо.

Особливого значення у РR-технологіях надають кампаніям у ЗМІ, зокрема їхньому плануванню.

            Пропагандистська комунікація.

Пропаганда є різновидом суспільної діяльності, пов'язаної з масовим переконанням у правильності чи неправильності тих або інших ідей, думок, понять, принципів. Пропагувати здоровий спосіб життя означає переконувати людей у тому, що такий спосіб є кращим. Пропаганда – це розповсюдження й утвердження в масовій свідомості систематизованих поглядів і уявлень, що відображають світоглядні позиції особи та суспільства в цілому.

2. Типи комунікаторів

a)                         Поняття про професійних і непрофесійних комунікаторів.

b)                         Фактори, що впливають на механізм породження висловлювання

Одним із важливих компонентів системи масової комунікації є комунікатор. Необхідність аналізу комунікаторів як учасників процесу спілкування є беззаперечним. Власне, характер, зміст, спрямування комунікації залежать від постатей комунікаторів.

Перш ніж говорити про типи комунікаторів необхідно розглянути загальнонаукові й методологічні засади аналізу осіб, від яких залежить процес комунікації. Цей аналіз є надзвичайно важливим з огляду на те, що ми постійно перебуваємо в ситуації обговорення питань: хто такий журналіст, хто такий редактор, ким є для нас читач, глядач, слухач. Ми плануємо й здійснюємо свою професійну діяльність, беручи до уваги побажання й потреби цих осіб.

Такою загальнонауковою й методологічною основою розмови про природу комунікатора є теорія діяльності або її варіант теорія мовної діяльності.

Основним концептом теорії мовної діяльності є уявлення про людину як про активного мовця або сприймача повідомлення, які перебувають у стадії породження або сприймання та розуміння висловлювання. Таким чином, можна сказати, що процес комунікації відбувається у формі породження висловлювання, повідомлення, твору, тексту і в формі сприймання та розуміння висловлювання, повідомлення, твору, тексту.

Отже, з погляду форми комунікації, комунікатори поділяються на комуніката й комуніканта.

Ким же є комунікатор на етапі породження або сприймання висловлювання? Яка його природа?

Відповівши на ці запитання, ми зможемо поділити комунікаторів на професійних і непрофесійних.

Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації.

В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність людини у вигляді системи умінь та навичок. У цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми відносин між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінивши доцільність і необхідність своїх навичок як автоматично і точно виконуваних дій, спрямованих на досягнення певного результату, удосконаливши систему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програму, а результат - у мету специфічної для неї - виробничої діяльності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Вона контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цього випливає, що психологічною основою формування людини як спеціаліста є обов"язкове усвідомлення своєї активності в звичайних ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її структури на науковій основі й перетворення її в предмет особливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психологічній основі виникає виробничник, ділова людина, професіонал.

Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки вивченню свого "виробництва", тобто завдяки оволодінню тим процесом, який є суттю "виробництва". Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких професійних умінь, які формуються на основі знання про своє "виробництво" і являють собою складну систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на оволодіння виробничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються професіограмою.

Отже, питання про професійного комунікатора пов"язане з аналізом тієї психологічної основи, на якій і формується його професіоналізм.

До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення).

Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час виникнення повідомлення.

Серед професійних комунікаторів є й професійні співбесідники. Професійними співбесідниками можуть бути читачі, глядачі, слухачі, які виступають у ролі аналітиків та інтерпретаторів мовлення.

Для розуміння того, на якій основі формується читацький професіоналізм, необхідно розібратися в механізмах сприймання й розуміння висловлювання.

Виходячи з цих журналiстських функцiй, якi мають виконувати твори, автор й має пiдпорядковувати всю типологiчну структуру твору цим функцiям, стежачи за адекватною реакцiєю адресата на цi функцiї.

Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорнi процеси (вiдчуття), перцепцiю (пiзнавання), рецепцiю (розумiння). Сенсорнi процеси - це фiзiологiчнi процеси отримання iнформацiї з навколишнього середовища, якi залежать вiд стану органiзму й сенсорної системи. У контекстi масової комунiкацiї цi процеси мають важливе значення, оскiльки вони залежать як вiд органiзацiї комунiкативного процесу, так i вiд стану аудиторiї, що сприймає повiдомлення. Перцепцiя у сферi комунiкацiї - процес, що тiсно пов"язаний iз розумiнням i бiльшою мiрою залежить вiд пам"ятi, перцептивного досвiду аудиторiї, її уваги. Це умiння реципiєнта зосередитися, взяти ту iнформацiю, яка йому потрiбна (селекцiя iнформацiї). Розумiння - певним чином органiзований процес включення сприйнятого факту чи фактiв у поняттєву систему адресата. Необхiдно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунiкативної активностi. Разом iз тим цей процес відбувається дуже складно й неоднозначно. "По сутi будь-яка взаємодiя - це здатнiсть розумiти, що iншi кажуть... багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану слухову пам"ять". Крiм цих психофiзiологiчних причин поганого розумiння можна видiлити принаймнi двi групи причин, пов"язанi з процесом сприймання i безпосередньо з процесом розумiння.

Серед причин, що порушують процес вiдчуття, а вiдтого i розумiння твору, можна назвати невдалу органiзацiю процесу сприймання: розiрванiсть у часi й просторi процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування теле- або радiоприймача; негативну соцiальну оцiнку диктора або ведучого, через їхнiй слабкий голос, нерозбiрливiсть вимови тощо; побiчнi перешкоди - гамiр, крик; поганий психофiзiологiчний стан адресата - втома, роздратованiсть тощо; перешкоди, пов"язанi з невдалим оформленням тексту: надмiрна кiлькiсть iлюстрацiй, погано побудований i розташований текст, правописнi помилки тощо.

Природною основою сприймання реципiєнта є синтетичнiсть цього процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" твору, є єдиною, внутрiшньо неподiльною. А це в свою чергу ускладнює процес розумiння i є причиною неадекватного розумiння твору. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципiєнт вiдносно одночасно змушений сприймати твiр на рiзних рiвнях його побудови. Так, читання тексту за кілька спроб - спочатку, наприклад, сприйняти й зрозумiти образну систему, а потiм, з найменшим промiжком у часi, сприйняти й зрозумiти ідею твору, авторський задум, багаторазове читання на рівні одиниць тексту або елементів видання - є аналiтичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбiльш точне розумiння твору. Синтетичнiсть сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єдиної предметної дiяльностi реципiєнта, а процес розумiння пiдпорядкований спiльним факторам дiяльностi.

Література

1.                       Квіт С. Масові комунікації. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 206 с.

2.     Почепцов Г.Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999.- 308 с.

3.     Різун В.В. Теорія масової комунікації. – К.  Вид. центр «Просвіта», 2008. – 260 с.