Лекція №5-6
Конспект лекцій № 5-6
Роль і місце мас у системі
масової комунікації
План
1.
Поняття
про маси.
2.
Визначення
мас.
3.
Види
мас.
4.
Стихійні і штучні маси.
5.
Ознаки маси.
6. Фази існування маси.
7.
Масифікація
1.
Поняття про маси
Для
розуміння природи масової комунікації, необхідно зрозуміти найголовніше: хто
такі МАСИ? Маса – це не просто сукупність особистостей, а нова психологічна
єдність людей, яка формується й певним чином поводить себе під впливом масового
настрою, що виникає у результаті конфлікту
між прагненнями й досягненнями людей.
"Маса
не тільки допомагає виживати — дуже часто маса пригнічує людину
і, звичайно ж, дуже змінює її поведінку. Настільки, що потім людина ніяк не
може повірити в те, що вона робить у рядах маси. На людину, яка перебуває в
масі, діють особливі психологічні закони. Маса заражає людину, змушує її
наслідувати собі, часто навіть навіює те, що у звичайному стані і в голову не
прийшло б. У масі виникають особливі психологічні стани. Під впливом складних
емоційних реакцій виникають неочікувані види масової поведінки. І тоді,
здавалось би, нормальні люди здатні на масову агресію або ж масову паніку. Тоді
виникають натовпи, здатні "бити і рятувати", не даючи собі звіту в
тому, для чого вони це роблять. Існують, звичайно, і більш спокійні різновиди
мас — "публіка", яка сидить перед телевізорами, збирається на мітинг
або навіть засідає в парламенті. Однак і тут діють ті ж механізми масової
поведінки: і така, здавалось би, пристойна публіка принагідно може
перетворитися в оскаженілий і розв'язний натовп».
Маса складається з конкретних
людей, але в тім-то й річ, що кожна людина, ставши членом маси, масовою
людиною, втрачає свою конкретність і перетворюється в часточку єдиного
соціально-психологічного організму — маси. Підставою для такого
перетворення є те, що оте масове від природи живе у кожному з нас.
Масова
людина — наш прямий предок. Спочатку була
масова свідомість, і тільки потім з неї почала виділятися свідомість
індивідуальна. До того ж - цей процес відбувається до цього часу.
2.
Визначення мас.
Термін "маси", за
спостереженнями Д. Ольшанського, вперше було вжито у контексті аристократичної
критики соціальних змін XVII—XIX ст. у суспільствознавстві.
Цей термін вперше зійшов з уст англійця Едмунда
Берка і француза Жозефа Де Местра. Першим визнаним теоретиком мас став Гюстав Ле Бон
(1896). Масу він
розглядав на прикладі натовпу як психологічний феномен, що
з'являвся в результаті безпосередньої взаємодії індивідів, незалежно від їхньої
національності, соціального статусу, професії, навіть причини, що викликала
утворення натовпу. Головне, що в натовпі утворюється соціально-психологічна
єдність маси —
"душа натовпу".
Але модель маси як лише натовпу давно вже не існує. У науці натовп розглядається
у вигляді одного із видів маси.
Отже,за В.Різуном: маса — це ситуативно виникла,
ймовірнісна за своєю природою, гетерогенна за складом, неструктурована,
неорганізована та ірраціональна за формами функціонування психологічна єдність
людей, яка формується щоразу як новий соціальний суб'єкт під упливом масового
настрою, що виникає в результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями
людей, та певним чином поводить себе в рамках своєї, масової свідомості.
3. Види мас.
Д. В.
Ольшанський виділяє такі види мас:
1) великі і
малі,
2) стійкі
(постійно функціонують) і нестійкі (імпульсні),
3) згруповані
і незгруповані, упорядковані і неупорядковані в просторі,
4) контактні
і неконтактні (дисперсні, розсіяні),
5) спонтанні
(стихійно виниклі) і спеціально організовані,
6) соціально
однорідні і неоднорідні.
Три основні різновиди мас:
1) натовп,
2)
зібрана публіка (від глядачів у
театрі до учасників мітингів, що мають спільні установки, орієнтації під
впливом одного й того самого предмета сприймання в один і той самий момент,
готові до дії),
3)
незібрана публіка (електоральні
маси, аудиторія ЗМІ, прихильники кумирів культури, являє собою поляризовану
масу, тобто більшість людей, що мають спільне у мисленні, інтереси яких
викликані однаковими стимулами, живуть не одне з одним, а одне біля одного).
Принциповим для розуміння
явища "маси" є поділ їх на стихійні і штучні.
4.Стихійні і штучні маси.
Існує дві форми маси: 1) маса природна, стихійна,
неорганізована, яка виникає сама собою; 2) маса штучна, організована,
керована. У теорії мас поняття про першу форму маси розвивали Ш. Сигеле, Г. Ле Бон, Г. Тард, Б. Поршнев; поняття про другу форму — У. Макдауголл, 3. Фрейд.
Стихійні маси виникають у результаті дії факторів "пасивного" роду (згода,
готовність віддатися відповідним прагненням тощо). Як зауважує
Д. Ольшанський, "масовий стан — це, історично, найбільш природний стан людей, який
диктувався їм необхідністю виживати і протистояти природі.
Праоснова
формування мас така, що вона передбачає дію спільних для людей потреб, бажань,
зацікавлень, поглядів, принципів. Людей об'єднує це, їм не потрібен
"зовнішній керівник", вони самі народжують свого лідера, який
природно відповідає їхнім потребам, уявленням, емоціям. Він — один із них, Той, хто живе потребами свого середовища. Члени такої
маси самі себе обтяжують правилами, принципами, стереотипами, звичаями,
традиціями, вони самі пишуть свою історію, яка й керує ними та їхніми нащадками
через процеси наслідування, зараження й передачі досвіду.
У стихійній масі людей об'єднує не якийсь керівник; вони самі знаходять
свою жертву — уособлюють персонально в комусь свій негативізм, оскільки їх
єднає швидше ідея боротьби з кимось проти чогось, ніж ідея боротьби за когось і
щось. Здебільшого це емоційна основа психології будь-якої маси — спільноти МИ.
Штучна маса — це продукт організованої праці
кількох людей чи однієї особи, соціальних інститутів, які керують людьми,
"заганяючи" їх у масу і використовуючи для цього знання про
психологію природних, стихійних мас. Керівник маси — це лідер, вожак, авторитет,
"гіпнотизер". Але лідер маси — то не просто особа, то
міфологізована постать, "ідеальний батько, друг, керівник". Члени
штучної маси часто самонавіюють собі уявлення про зразкову людину, приписуючи
їй те, що вони хочуть бачити в лідерові.
Для створення штучної маси використовуються активні чинники (чиєсь
бажання запалювати, навіювати, переконувати).
5. Ознаки маси.
Виділимо такі загальні найважливіші ознаки маси, що зустрічаються в науковій
літературі та випливають із досвіду:
1)
аморфність,
яка йде від нездатності до самостійного, системного, організованого (на відміну
від соціальних груп) утворення у порівнянні з організованістю кожного, хто
складає масу, коли він існує окремо. Це створює враження, що маса є статична,
нерухлива і вичікує зовнішнього впливу для підтримки існування з боку вожаків,
ЗМК тощо;
2)
стохастичність,
ймовірнісність, а значить, відкритість, розмитість меж, невизначеність щодо
складу та якісних характеристик;
3)
ситуативність,
тимчасовість;
4)
гетерогенність,
неоднорідність;
5)
нестабільність
через внутрішню рухливість і динамічність під упливом зовнішніх чинників;
6)
бездіяльність,
із позицій теорії діяльності, де соціальні суб'єкти розглядаються як діяльні,
цілеспрямовані істоти, що планують свою активність. Маса існує на рівні
поведінкових актів, що є малоусвідомлюваною, або й несвідомою, активністю
соціального суб'єкта;
7)
приреченість,
конкретна маса недовговічна й часто розпадається, якщо нею не керують чи
змінюються умови існування.
Щодо останнього. Для підтримання
життєдіяльності мас необхідна постійна цільова ін'єкція, яку роблять учасники
масовокомунікаційної діяльності. Тобто маса завжди є керований кимось
соціальний суб'єкт. Ознаки свідомого й цілеспрямованого в масі — то лише знак вмілого керівництва ними з боку
учасників масовокомунікаційного процесу. Таким чином, якщо по відношенню до
маси буде відсутня "цільова ін'єкція",— маса зникне. Сама по собі сформована маса приречена на зникнення або, в
кращому випадку, перетворення у соціальну групу за умови, що члени маси
починають діяти, а значить ставити ціліІ.
6. Фази існування маси.
Маса не є спільнотою, яка раптом з'являється й раптом зникає. Вона має
свій онтогенез, тобто природу народження і смерті. Виділяють три фази існування маси:
1)
фаза зародження, пов'язана з
виникненням масового настрою серед людей;
2) фаза гуртування масових індивідів, заражених масовим настроєм, і
формування суспільної думки, масової свідомості;
3) активна фаза, фаза масової поведінки, що регулюється масовою
свідомістю.
Комунікація для маси є тим природним середовищем, від якої залежить життя або смерть маси. Поза масовою комунікацією вона не може існувати, бо маса не є
автономним, морфологічним організмом, вона живиться емоціями, закликами, тезами
тощо, почутими насамперед від своїх вождів.
ЗМК у цій ситуації виконують роль або того самого вождя, провідника,
порадника, або посередника між народом і його керманичами. У демократичних
суспільствах ЗМК привласнюють собі роль "об'єктивного, чесного,
неупередженого джерела інформації". Проте це не міняє суті справи,
оскільки, з одного боку, відбувається привласнення ролі "джерела
інформації-", з іншого боку (найголовніше!), маса не володіє
тими засобами, способами, технологіями, які дозволяють їй регулярно,
планомірно, на науковій основі перевіряти "джерело інформації" щодо
рівня його об'єктивності, чесності, неупередженості.
Функцію контролера за діяльністю ЗМІ виконують громадські організації,
але вони теж організаційно й технологічно обмежені у здійсненні контролю.
7. Масифікація.
Механізм масифікації. Не можна
ототожнювати масу зі звичайною сукупністю людей, навіть великою, тільки виходячи з того, що наша психіка все-таки
соціальна і має багато спільного для кожного. Спільне для кожного є лише
матеріалом, з якого формується маса як явище, що в результаті має свою
свідомість і поведінку. Через це важливим є розуміння того процесу, який перетворює
людину в члена маси.
Людина в масі починає чинити за її законами і на основі дії механізмів
творення маси стає її частинкою, втрачаючи своє я. Для нас це важливо хоч би з
тої точки зору, що сучасні ЗМІ "працюють" не стільки з масами, як
конкретною людиною, яка найчастіше сама сидить перед радіоприймачем,
телевізором або читає газету. Поки вона це робить, вона не є частинкою маси; зі
свідомістю людини мають відбутися певні трансформації на основі тієї
"масової людини", яка продовжує жити в кожному з нас, щоб стати
повноправним членом маси. Таким чином, ЗМІ працюють безпосередньо з масовою
людиною, яка має потенційні характеристики, властиві масі, і масифікують людину.
Причини масифікації особистості. Причиною
того, що люди піддаються масифікації, є їхня психологія, в якій домінують дві
протилежні тенденції: тенденція до індивідуалізації та тенденція до інфляції особистості.
Інфляція особистості проявляється в намаганні розчинитися в
масовій культурі, жити на рівні потреб тієї субкультури, апологетом якої стає
людина.Основною причиною втягування людини в масу є її психологічна готовність
стати частинкою маси і без впливу масифікатора. Маса впливає на людину,
змінюючи її свідомість і поведінку.
Є три причини масифікації. Перша. Індивід
у масі отримує почуття незбагненної потужності, якому він може віддатися, чого
не зробить наодинці, стримуючи себе. В анонімній і безвідповідальній масі
почуття відповідальності щезає. Друга. Людина в масі вільно піддається зараженню, запалюванню, під упливом
чого легко відмовляється від власних інтересів на користь масовим. Третя. Здатність
людини у масі легко піддаватися навіюванню. При цьому повністю губиться свідома
особистість, воля і здатність відрізнятися відсутні, всі почуття і думки
орієнтовані в напрямку, заданому кимось.
Відповідно, головні розрізнювальні ознаки індивіда, який знаходиться у масі, такі:
втрата свідомої особистості, перевага несвідомої особистості, орієнтація думок
і почуттів в одному і тому ж напрямку внаслідок навіювання і зараження,
тенденція до безвідмовного втілення навіюваних ідей. Індивід не є більше сам
собою, він став безвольним автоматом.
Заглиблюючись
у природу маси та масового індивіда, ми можемо знайти ще один аргумент для
пояснення самочинного втягування людини в масу, який лежить у площині
психофізіології людини як істоти. Людині притаманні два
незвичайні рефлекси — рефлекс свободи і рефлекс рабської покірності. Останній природний рефлекс може бути тим психофізіологічним механізмом, який упокорює людину в
масі.
Поняття про масифікацію як процес втягування людини в масу для
професійних комунікаторів без сумніву є частиною професійних знань. Очевидним є й те, що від розуміння цього процесу
залежать технології, методики й методи професійної масовокомунікаційної
діяльності.
Роль ЗМК
в масифікації людини.
ЗМК можуть надавати кожному громадянинові
можливості вільного вибору, але це не є їхньою основною функцією, яка випливає
з "масової природи" засобів. Завдання ЗМК створювати масові настрої та формувати суспільну думку з
приводу тих чи інших ідей, створювати той суспільний фон, який дозволить
кожному громадянинові зреалізувати своє "я".
8. Натовп і публіка.
З погляду теорії масової комунікації та
функціонування ЗМК найбільший інтерес для нас становлять ті маси, які прийнято
називати публікою (зібраною і незібраною). Відмінність публіки, скажімо, від
натовпу очевидна. За визначенням Ю. Шерковина, натовп — це насамперед "контактна, зовні не організована спільнота,
яка відзначається високим ступенем конформізму індивідів, що її складають і які
діють надзвичайно емоційно та одностайно. Контактність членів маси,
безпосередня активна участь людей у масових акціях — обов'язкова вимога до
натовпу.
Виділяють чотири основні
типи натовпу:
1) випадковий натовп (як приклад, натовп на
вулиці, де трапилася пригода);
2) експресивний натовп (сукупність людей, що
виражають радість або горе, гнів або протест);
3) конвенційний натовп (нагадує зібрану публіку
на спортивних змаганнях, політичних мітингах; керується у своїй поведінці
певними правилами, нормами);
4)
діючий натовп (агресивний,
панічний, здирницький, повстанський).
Від натовпу публіка
відрізняється, якщо так можна сказати, більшою інтелігентністю,
відносною раціональністю, толерантністю, певним спокоєм, зовнішньою пасивністю. Але ці ознаки легко втрачаються під упливом емоційного збудження, афекту. Скажімо, зібрана публіка на мітингу, зборах швидко трансформується в натовп.
Зібрана публіка, як, зрештою, й натовп, може бути об'єктом впливу ЗМК (збір біля
радіоприймача, телевізора, у кінотеатрі і т. д.). Вона, як і натовп в окремих
випадках, може виводитися засобами масової інформації на вулиці, мітинги,
збори. Після зовнішнього, фізичного об'єднання в одному приміщенні під дією
впливу на всіх одних і тих самих стимулів, наприклад ЗМІ, серед публіки, вважає
Д. В. Ольшанський, утворюються певні подібні або загальні реакції, переживання
або стійкі орієнтації. Ця публіка швидко усвідомлює свої настрої, що підсилює
враження. До зібраної публіки входять люди, які не тільки мають подібні
емоційні переживання, а й просто цікавляться одним і тим самим предметом. Це
породжує певний раціональний компонент, що нівелює надмірні емоції. Окрім
загальних емоцій, зібрана публіка відзначається подібністю установок,
орієнтацій і готовністю до певного типу дій.
Натовп завжди діє певним чином, публіка лише готова до дії.
Найбільш цікавою з погляду
масової комунікації та журналістики є незібрана публіка. Це та публіка, про яку Г. Тард писав як про особливий, штучний натовп,
що виникає під упливом мас-медіа, це видозмінений натовп, коли "замість людей,— пишуть М. Н. Корнєв і В. М. Фомічова, аналізуючи теорію Тарда,— які
зібрані на одному просторі в один і той же час, з'являються розсіяні індивіди, що стають об'єктами впливу
мас-медіа. Іншими словами, замість натовпу з'являється публіка. Тард каже, що засоби
комунікації зробили некорисним зібрання людей, де вони мали можливість інформувати,
а також наслідувати одне одного.
Таким чином, ЗМК довели, що і за таких умов
можна масифікувати людей, давати людині те, по що вона раніше приходила на
майдан або в клуб. Мас-медіа вправно здійснюють поляризацію людей, тобто їх
об'єднання в маси за якимось одним чи кількома принципами. Поляризована маса
може існувати в різних формах, у тому числі й у вигляді публіки незібраної, розпорошеної,
але об'єднаної психологічно за допомогою ЗМІ.
Будь-які види "поляризованих мас", незібраної публіки є базою
для вироблення подібних поглядів, готовності до некритичного сприймання певної
інформації, базою для створення думки з деяких питань, готовності до
реагування подібним чином на ідентичні стимули. Відповідно, вони є готовою
базою для виникнення думок і настроїв — макроформ ма-сової свідомості і
відповідної поведінки (виділення наше.— В. Р.)" (Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер,
2001.— С. 60—61). Автор називає незібрану публіку
віртуальною й зауважує, що віртуальна публіка
може перетворюватися в реальну, зібрану, коли того вимагає ситуація, наприклад
вибори.
Фактично
незібрана публіка є масовомедійною, тобто публікою ЗМК. Чи не через це у Польщі
говорять про культуру "Пшекруя", створену цим тижневиком на рівні
поведінки, мислення, способів вираження. З таким же успіхом можна говорити про
світ, в якому живуть люди, створений тим чи іншим медіаканалом, тою чи іншою
медіапрограмою.
Література:
1.
Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і
міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999.- 351 с.
2.
Квіт С. Масові комунікації. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2008. – 206 с.
3.
Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В.
Губерський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1999.- 634 с.
4.
Почепцов Г.Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр
"Київський університет", 1999.- 308 с.
5.
Різун В.В. Теорія масової комунікації. – К. Вид. центр
«Просвіта», 2008. – 260 с.
Коментарі
Дописати коментар